Наприкінці 1950-х — у 1960-х роках у СКБ ХАІ особливу популярність здобув напрям автожирів — гвинтокрилих апаратів, у яких підіймальну силу створює несучий гвинт, що вільно обертається під дією набігаючого потоку повітря (режим авторотації), а поступальний рух забезпечує звичайний маршовий пропелер. Для студентів ця схема стала ідеальним полігоном: автожир був значно простішим і дешевшим у виготовленні за вертоліт, не боявся втрати швидкості й міг сідати практично на будь-який невеликий майданчик.
У конструкціях автожирів втілювалися сміливі інженерні рішення. Студенти оснастили їх механічною системою попередньої розкрутки ротора від двигуна перед стартом, що дозволило скоротити розбіг до кількох десятків метрів, а також почали впроваджувати композитні матеріали та склопластик для виготовлення лопатей. Створення цих апаратів перетворило студентський ентузіазм на серйозну дослідницьку школу аеродинаміки та міцності гвинтових систем, виховавши фахівців, які згодом формували вітчизняне вертольотобудування.