ХАІ-31 — оригінальний одномісний поплавковий віропланер (безмоторний автожир), спроєктований та побудований у Студентському конструкторському бюро Харківського авіаційного інституту (СКБ ХАІ) в другій половині 1970-х років. Апарат призначався для проведення наукових досліджень аеродинаміки авторотуючих роторів на воді та виконання спортивних польотів на буксирі.

Історія створення:
Робота над проєктом одномісного гідровіропланера розпочалася у 1976 році, а вже у 1977 році апарат був повністю виготовлений силами студентів безпосередньо у СКБ інституту.
Науковим керівником робіт виступив старший інженер Г. Хмиз, а головним конструктором проєкту став студент Ю. Діденко. До авторського колективу розробників увійшли студенти К. Василенко, П. Димитров, С. Рябиков, В. Подимай, Є. Коваленко, О. Бабаханов, Г. Пустовіт та інші ентузіасти вишу.
Особливості конструкції:
ХАІ-31 являв собою поплавковий варіант безмоторного автожира, розрахований на зліт і посадку з водної поверхні під час буксирування катером:
Аеродинамічна схема та компонування: Двопоплавковий віропланер (планер-автожир), основою якого слугувала платформа з двох дерев’яних поплавців, жорстко з’єднаних між собою металевими поздовжніми та поперечними лонжеронами. На цій платформі монтувалися відкрите сидіння пілота, центральна пілонна стійка ротора та вертикальне хвостове оперення.
Несучий ротор: Дволопатевий ротор діаметром 6,2 м, що працював у режимі авторотації. Лонжерони лопатей виготовлялися методом переклеювання авіаційної фанери та склотканини для забезпечення необхідної міцності й жорсткості.
Система керування: Управління апаратом по тангажу та крену здійснювалося безпосередньо самим ротором за рахунок жорсткого нахилу його осі (ручне керування), а по курсу — за допомогою повітряного керма напрямку (педальне керування).
Випробування та результати:
Стендові та наземні випробування: Попередні випробування несучого ротора в набігаючому потоці повітря пройшли успішно й підтвердили, що апарат створює достатню підйомну силу для впевненого відриву та польоту.
Буксирні випробування на воді: Старт гідровіропланера передбачався на буксирі за швидкісним катером після попереднього ручного розкручування ротора. Проте під час проведення буксирувальних пробіжок на воді виявилися незадовільні гідродинамічні характеристики дерев’яних поплавців, які потребували суттєвого конструктивного доопрацювання. Унаслідок цього до повноцінних вільних польотів на буксирі справа так і не дійшла.
Льотно-технічні характеристики:
| Параметр | Значення |
| Екіпаж | 1 особа |
| Схема апарата | Двопоплавковий безмоторний автожир (гідровіропланер) |
| Рік виготовлення | 1977 |
| Діаметр несучого ротора | 6,20 м |
| Злітна маса | 130–135 кг |
| Злітна швидкість (швидкість відриву) | 25 км/год |
| Крейсерська (польотна) швидкість | 50 км/год |
| Посадкова швидкість | 5 км/год |