ХАІ-31А — експериментальний одномісний човновий віропланер (безмоторний автожир), спроєктований та побудований у Студентському конструкторському бюро Харківського авіаційного інституту (СКБ ХАІ) у другій половині 1970-х років. Апарат став подальшим розвитком конструкції гідровіропланера ХАІ-31 і призначався для проведення наукових досліджень та виконання спортивних польотів на буксирі за катером.

Історія створення:
Після випробувань першого поплавкового віропланера ХАІ-31, під час яких виявилися незадовільні гідродинамічні якості дерев’яних поплавців, студенти вирішили радикально змінити конструкцію водної бази апарата. Проєктування та будівництво модернізованого варіанта ХАІ-31А відбувалося у 1977–1978 роках безпосередньо в майстернях СКБ ХАІ.
Науковим керівником робіт залишався старший інженер Г. Хмиз, а головним конструктором проєкту став студент М. Невмержицький. До авторського колективу розробників увійшли студенти Є. Коваленко, О. Коваленко, В. Подимай, С. Рябіков, К. Василенко, П. Димитров, О. Бабаханов, Г. Пустовіт та інші.
Особливості конструкції:
ХАІ-31А являв собою човновий варіант безмоторного автожира з максимально спрощеним планером:
Аеродинамічна схема та корпус: Замість двопоплавкової платформи основою апарата слугував легкий одномісний глісуючий скутер (човен) дерев’яної конструкції, на якому монтувалися крісло пілота та пілонна стійка несучого ротора.
Відсутність оперення: Головною конструктивною відмінністю ХАІ-31А від попередника стала повна відсутність вертикального хвостового оперення.
Несучий ротор та керування: Від віропланера ХАІ-31 запозичили дволопатевий авторотуючий ротор діаметром 6,2 м. Управління апаратом у польоті здійснювалося безпосередньо самим ротором за рахунок нахилу його осі.
Випробування та результати:
Особливості старту: Політ ХАІ-31А виконувався виключно на буксирі за швидкісним катером з обов’язковим попереднім ручним розкручуванням несучого ротора перед зльотом.
Перші успішні польоти: На відміну від попередника ХАІ-31, глісуючий корпус-скутер забезпечив стабільний розбіг по воді й упевнений відрив. У 1978 році гідровіропланер виконав серію успішних польотів над водою на висоті 5–10 метрів під керуванням льотчика-випробувача К. Василенка.
Льотно-технічні характеристики:
| Параметр | Значення |
| Екіпаж | 1 особа |
| Схема апарата | Човновий безмоторний автожир (гідровіропланер) |
| Рік виготовлення | 1978 |
| Діаметр несучого ротора | 6,20 м |
| Злітна маса | 130 кг |
| Злітна швидкість (швидкість відриву) | 25 км/год |
| Крейсерська (польотна) швидкість | 55 км/год |
| Посадкова швидкість | 5 км/год |
| Висота польоту на випробуваннях | 5–10 м |