ХАІ-32 — експериментальний одномісний легкий гідроавтожир, спроєктований та побудований у Студентському конструкторському бюро Харківського авіаційного інституту (СКБ ХАІ) наприкінці 1970-х років. Апарат призначався для проведення наукових досліджень, виконання спортивних польотів, а також транспортно-зв’язкових операцій.

Історія створення:
Робота над проєктом велася у 1978–1979 роках, а сам апарат був виготовлений силами студентів безпосередньо у майстернях СКБ інституту. По суті, ХАІ-32 став моторизованою модифікацією розробленого раніше безмоторного віропланера ХАІ-31, оснащеною силовою установкою та паливними агрегатами.
Керівником проєкту виступив доцент кафедри конструкцій літаків Ю. Г. Фурса, а головним конструктором — студент С. Рябіков. До складу авторського колективу увійшли інженер К. Василенко та студенти В. Мануйленко, О. Підгірний, О. Фефелов, В. Подимай, О. Бабаханов, П. Дімітров та інші ентузіасти вишу.
Особливості конструкції:
Конструктори передбачали можливість використання ХАІ-32 у двох варіантах базування — водному (як початковий базовий варіант гідроавтожира) та сухопутному:
Аеродинамічна схема та планер: Двопоплавковий автожир зі штовхаючим повітряним гвинтом. Поплавці дерев’яної конструкції жорстко з’єднувалися між собою двома металевими лонжеронами, утворюючи несучу платформу. До цієї платформи кріпилися горизонтальна хвостова балка з вертикальним оперенням, робоче місце пілота та вертикальний пілон ротора.
Несучий ротор та керування: Авторотуючий ротор діаметром 6,2 м мав лопаті з лонжеронами, виготовленими методом переклеювання бакелітової фанери. Управління апаратом у польоті здійснювалося вручну — безпосереднім нахилом осі ротора (по тангажу й крену), а по курсу — педальним керуванням за допомогою керма напрямку.
Силова установка: Як двигун використали модернізований чотиритактний мотоциклетний двигун повітряного охолодження МТ-9 (від мотоцикла «Дніпро») потужністю 36 к.с., оснащений редуктором і штовхаючим гвинтом.
Випробування та результати:
Особливості старту: Зліт гідроавтожира мав здійснюватися з води після попереднього ручного розкручування несучого ротора.
Виявлені недоліки: Під час проведення наземних та гідродинамічних випробувань у 1979 році виявилася низка серйозних конструктивних проблем: переобтяжені лопаті ротора, недостатня реальна потужність силової установки та складність попереднього ручного розкручування ротора перед стартом. Через ці фактори до вільних польотів у повітрі справа не дійшла.
Розрахункові льотно-технічні характеристики:
| Параметр | Значення |
| Екіпаж | 1 особа |
| Схема апарата | Двопоплавковий гідроавтожир зі штовхаючим гвинтом |
| Рік виготовлення | 1979 |
| Діаметр несучого ротора | 6,20 м |
| Злітна маса | 220 кг |
| Двигун | 1 × ПД МТ-9 (модернізований мотоциклетний із редуктором) |
| Потужність двигуна | 36 к.с. |
| Злітна швидкість | 37 км/год |
| Крейсерська швидкість | 60–65 км/год |
| Посадкова швидкість | 10 км/год |