28/04/2025
Фото загиблих хайовців на меморіалі біля Головної прохідної. Хтось усміхається, хтось дивиться в камеру спокійно, без зайвих емоцій...
Але його погляд — задумливий і трохи сумний — особливо виділяється серед інших. Хоча в житті він був людиною веселою та відкритою — саме таким його запам'ятали всі, хто з ним працював. Але цей погляд… Наче він знав, що саме тут, біля Головної прохідної, через яку проходив безліч разів — і студентом, і співробітником, і керівником підрозділу — уламок ворожого "Граду" обірве його життя.
Сьогодні ми згадуємо людину, якої вже три роки немає з нами — Андрія Візіряку, начальника Відділу технічних засобів навчання Національного аерокосмічного університету.
Народився 17 листопада 1985 року на Донеччині. Закінчив Родинську школу №35. У 2002 році — за прикладом старшого брата Сергія (випуск ХАІ 2006 року) — став студентом факультету Радіотехнічних систем літальних апаратів, якій закінчив у 2008 році. Ще за студентства активно займався самбо. У 2006 році у складі збірної ХАІ став чемпіоном Спартакіади серед університетів Харкова (ця збірна на фото – Андрій другий справа).
Ще студентом Андрій почав працювати у Відділі технічних засобів навчання, забезпечуючи інформаційний простір ХАІ. Пройшов шлях від інженера до начальника Відділу.
У 2015 році Андрій одружився, у родині народилася дитинка...
24 лютого 2022 року життя щасливої родини розділилося на "до" та "після".
Андрій мешкав на Салтівці, яку ворог із першого дня безжально нищив обстрілами. Дружину з дитиною довелося евакуювати. Андрій залишився в ХАІ і до останнього дня забезпечуючи функціонування інтернет-ресурсів і зв’язку університету.
Крім того, Андрій з перших днів навали став волонтером. Під тривогами і ворожим вогнем розвозив по Харкову ліки для пенсіонерів.
Так було і 28 квітня. Близько 18:00 Андрій Візіряко повертався до ХАІ та розмовляв із дружиною по телефону, коли на територію університету полетіли "Гради"...
Це сталося перед Головною прохідною ХАІ. Того дня сиротою залишився маленький син.
Тепер тут Меморіал.
Саме це місце обрало себе для пам'яті. І як нагадування наступним поколінням — чому щороку наприкінці квітня біля Головної прохідної лежать квіти… І біля стели, і на доріжці…
Сергій Золовкін, рідний дядько Андрія, у річницю його народження напише:
"День народження. Із сльозами на очах. Сьогодні племіннику виповнилося б 38 років. Але в квітні минулого року окупанти з Росії завдали чергового удару по Харкову. По спальному району. Тоді ствольна артилерія російських 'денацифікаторів' ще добивала до російськомовного міста. Тоді ще агресор не отримав відсічі й не був відкинутий. Айтішник Андрій ішов на роботу...
Це наша особиста війна з дружиною. Війна росіянина проти російського нацизму. Ми вже старі, але пам'ять у нас добра. Ми пам’ятаємо все зло, вчинене розлюченими мілітаристами.
Трохи перефразовуючи їхній новий гімн: 'Я русский, и я этим стыжусь."
Андрій Візіряко. Начальник Відділу технічних засобів навчання. 17.11.1985-28.04.2022.
Світла пам'ять тобі, друже. Вічна пам’ять і молитва від усіх нас.
