ХАІ-37М — одномісний надлегкий експериментальний літак (моторизований планер), створений у студентському конструкторському бюро Харківського авіаційного інституту (СКБ ХАІ) наприкінці 1980-х років шляхом встановлення силової установки на планер початкової підготовки ХАІ-37.
Історія створення:
Проєкт ХАІ-37М виник як логічне продовження робіт над вдалим навчально-тренувальним планером ХАІ-37, розробленим у ХАІ під керівництвом В. А. Старостіна та Л. Л. Макарова. Головною ідеєю конструкторів стало створення автономного літального апарата, здатного виконувати зліт без використання буксирувальника чи лебідки, зберігаючи при цьому простоту пілотування та дешевизну конструкції.
Літак будувався силами студентів та інженерів СКБ ХАІ як експериментальна машина для відпрацювання питань моторизації надлегких планерів, дослідження вібраційних навантажень на легкий каркас та перевірки нового центрування. Випробування ХАІ-37М підтвердили правильність обраної концепції, але водночас виявили необхідність посилення шасі та встановлення більш надійної силової установки, що згодом призвело до створення вдосконаленої модифікації ХАІ-37М2.
Особливості конструкції:
ХАІ-37М побудований за аеродинамічною схемою підкосного високоплана класичного компонування з тягнучим повітряним гвинтом та відкритою кабіною пілота.
Фюзеляж: балкового типу, виконаний на основі силової рами та хвостової балки з дюралюмінієвих труб, запозичених від базового планера ХАІ-37 із локальним посиленням вузлів кріплення мотора. Кабіна пілота — відкрита, оснащена простим лобовим козирком для захисту від набігаючого потоку повітря.
Крило: пряме, прямокутне в плані, дволонжеронної конструкції з підкосами. Каркас металевий (дюралюмінієві трубчасті лонжерони та штамповані нервюри), обшивка — полотняна на емаліті, що забезпечило мінімальну питому масу несучої поверхні.
Хвостове оперення: класичне однокільове, розчалене тросами до крила та фюзеляжу для забезпечення необхідної жорсткості на кручення. Каркас — металевий, обшивка — полотняна.
Шасі: незбиране, триопорне з хвостовим колесом (або костилем), адаптованим під руління по ґрунту. Основні стійки — пірамідного типу з гумовою амортизацією, встановлені на нижніх вузлах фюзеляжної ферми.
Силова установка: поршневий двотактний двигун повітряного охолодження (мотоциклетний двигун типу «Іж-Планета Спорт» або ранні модифікації РМЗ-640 «Буран» потужністю близько 25–28 к. с.), встановлений у носовій частині над фюзеляжною балкою перед крилом, з дерев'яним дволопатевим тягнучим гвинтом фіксованого кроку.
Основні льотно-технічні характеристики:
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Екіпаж | 1 особа |
| Довжина літака | 5,5 м |
| Розмах крила | 10,8 м |
| Площа крила | 12,4 м² |
| Маса порожнього літака | близько 125 кг |
| Максимальна злітна маса | 215–220 кг |
| Силова установка | 1 × ПД потужністю 25–28 к. с. |
| Максимальна швидкість | 105–110 км/год |
| Крейсерська швидкість | 80–85 км/год |
| Швидкість звалювання (посадкова) | 45–50 км/год |
| Аеродинамічна якість (при вимкненому двигуні) | близько 14–15 |
| Довжина розбігу / пробігу | 70–90 м |
| Експлуатаційне перевантаження | +4 / -2 |