ХАІ-3 — унікальний дванадцятимісний експериментальний безхвостий пасажирський та транспортно-десантний планер (планероліт), спроєктований та побудований у Харківському авіаційному інституті в середині 1930-х років. Машина створювалася для практичної перевірки концепції «літаючого крила» великої вантажопідйомності, а також для досліджень аеродинаміки, стійкості й керованості багатомісних безхвостих планерів та повітряних поїздів (буксирування кількох планерів одним літаком-буксирувальником).

Історія створення:
Робота над проєктом розпочалася у 1934–1935 роках у Харківському авіаційному інституті під керівництвом видатного конструктора планерів і безхвостих літальних апаратів Павла Генріховича Бенінга (за активної участі конструкторської групи ХАІ під загальним кураторством Й. Г. Немана).
Будівництво велетенського для свого часу планера велося силами студентів, інженерів і робітників у виробничих майстернях ХАІ. Головною метою розробки було довести, що відмова від класичного фюзеляжу та хвостового оперення дозволяє суттєво знизити масу конструкції й збільшити корисне навантаження для перевезення пасажирів і вантажів на великі відстані за допомогою літака-буксирувальника.
Особливості конструкції:
ХАІ-3 являв собою вільнонесучий безхвостий моноплан (схема «літаюче крило» зі стрілоподібним крилом) суцільнодерев’яної конструкції:
Крило та компонування салону: Весь корисний об’єм розміщувався безпосередньо всередині товстого центроплана стрілоподібного крила великого розмаху (22,4 м). У центроплані обладнали закриту пасажирську кабіну на 10–11 пасажирів (з великими оглядовими вікнами вздовж передньої кромки та бортів), а попереду в центральному носовому обтічнику розташовувалася закрита кабіна 1–2 пілотів. Каркас крила — дерев’яний, дволонжеронний, із працюючою фанерною обшивкою носка та полотняною обшивкою хвостової частини.
Керування та вертикальне оперення: Уздовж задньої кромки консолей крила розташовувалися двосекційні розрізні елевони, які поєднували функції елеронів і кермів висоти. На закінцівках крила встановлювалися два великі вертикальні кілі з кермами напрямку, що забезпечували курсову стійкість та керування апаратом.
Шасі: Для забезпечення безпечного зльоту й посадки на ґрунтові аеродроми планер оснастили посиленим двоколісним шасі під центропланом (із амортизацією) та хвостовою опорою.
Випробування та результати:
Перші польоти та зліт у Коктебелі: Перший виліт ХАІ-3 відбувся восени 1936 року під керуванням льотчика-випробувача Л. С. Рижкова (у випробуваннях також брав участь Б. М. Кудрін). Того ж року планер-велетень узяв участь у XI зльоті планеристів у Коктебелі (гора Узун-Сирт, Крим), де викликав величезний інтерес фахівців.
Льотні якості та буксирування: Під час буксирувальних польотів за літаком Р-5 та вільного ширяння ХАІ-3 продемонстрував відмінну стійкість, легкість керування та високу аеродинамічну досконалість (аеродинамічна якість сягала 20–22 одиниць). Машина успішно виконувала польоти з повним пасажирським навантаженням, довівши життєздатність схеми «літаюче крило» для важких транспортно-десантних планерів.
Подальший розвиток: Досвід проєктування, будівництва й випробувань ХАІ-3 став науково-технічною базою для створення наступних експериментальних «літаючих крил» П. Г. Бенінга, зокрема ХАІ-4 та шестимоторного повітряного лайнера К-7 (у вдосконаленні аеродинаміки якого брали участь фахівці ХАІ).
Льотно-технічні характеристики:
| Параметр | Значення |
| Екіпаж | 1–2 пілоти |
| Пасажиромісткість | 10–11 пасажирів (усього до 12 осіб на борту) |
| Схема апарата | Вільнонесуче «літаюче крило» («безхвостка») зі стрілоподібним крилом |
| Роки проєктування / побудови | 1934–1935 / 1936 |
| Матеріал конструкції | Дерево (сосна, ясен), авіаційна фанера, полотняна обшивка |
| Довжина планера | 6,40 м |
| Розмах крила | 22,40 м |
| Площа крила | 76,50 м² |
| Маса порожнього планера | 1150 кг |
| Максимальна злітна маса | 2100 кг |
| Аеродинамічна якість (макс.) | ~21 |
| Швидкість буксирування | 110–140 км/год |
| Посадкова швидкість | 60 км/год |