Національний аерокосмічний університет «Харківський авіаційний інститут»

ХАІ-3 — експериментальний пасажирський планер-літаюче крило

ХАІ-3 — унікальний дванадцятимісний експериментальний безхвостий пасажирський та транспортно-десантний планер (планероліт), спроєктований та побудований у Харківському авіаційному інституті в середині 1930-х років. Машина створювалася для практичної перевірки концепції «літаючого крила» великої вантажопідйомності, а також для досліджень аеродинаміки, стійкості й керованості багатомісних безхвостих планерів та повітряних поїздів (буксирування кількох планерів одним літаком-буксирувальником).

Історія створення:

Робота над проєктом розпочалася у 1934–1935 роках у Харківському авіаційному інституті під керівництвом видатного конструктора планерів і безхвостих літальних апаратів Павла Генріховича Бенінга (за активної участі конструкторської групи ХАІ під загальним кураторством Й. Г. Немана).

Будівництво велетенського для свого часу планера велося силами студентів, інженерів і робітників у виробничих майстернях ХАІ. Головною метою розробки було довести, що відмова від класичного фюзеляжу та хвостового оперення дозволяє суттєво знизити масу конструкції й збільшити корисне навантаження для перевезення пасажирів і вантажів на великі відстані за допомогою літака-буксирувальника.

Особливості конструкції:

ХАІ-3 являв собою вільнонесучий безхвостий моноплан (схема «літаюче крило» зі стрілоподібним крилом) суцільнодерев’яної конструкції:

Крило та компонування салону: Весь корисний об’єм розміщувався безпосередньо всередині товстого центроплана стрілоподібного крила великого розмаху (22,4 м). У центроплані обладнали закриту пасажирську кабіну на 10–11 пасажирів (з великими оглядовими вікнами вздовж передньої кромки та бортів), а попереду в центральному носовому обтічнику розташовувалася закрита кабіна 1–2 пілотів. Каркас крила — дерев’яний, дволонжеронний, із працюючою фанерною обшивкою носка та полотняною обшивкою хвостової частини.

Керування та вертикальне оперення: Уздовж задньої кромки консолей крила розташовувалися двосекційні розрізні елевони, які поєднували функції елеронів і кермів висоти. На закінцівках крила встановлювалися два великі вертикальні кілі з кермами напрямку, що забезпечували курсову стійкість та керування апаратом.

Шасі: Для забезпечення безпечного зльоту й посадки на ґрунтові аеродроми планер оснастили посиленим двоколісним шасі під центропланом (із амортизацією) та хвостовою опорою.

Випробування та результати:

Перші польоти та зліт у Коктебелі: Перший виліт ХАІ-3 відбувся восени 1936 року під керуванням льотчика-випробувача Л. С. Рижкова (у випробуваннях також брав участь Б. М. Кудрін). Того ж року планер-велетень узяв участь у XI зльоті планеристів у Коктебелі (гора Узун-Сирт, Крим), де викликав величезний інтерес фахівців.

Льотні якості та буксирування: Під час буксирувальних польотів за літаком Р-5 та вільного ширяння ХАІ-3 продемонстрував відмінну стійкість, легкість керування та високу аеродинамічну досконалість (аеродинамічна якість сягала 20–22 одиниць). Машина успішно виконувала польоти з повним пасажирським навантаженням, довівши життєздатність схеми «літаюче крило» для важких транспортно-десантних планерів.

Подальший розвиток: Досвід проєктування, будівництва й випробувань ХАІ-3 став науково-технічною базою для створення наступних експериментальних «літаючих крил» П. Г. Бенінга, зокрема ХАІ-4 та шестимоторного повітряного лайнера К-7 (у вдосконаленні аеродинаміки якого брали участь фахівці ХАІ).

Льотно-технічні характеристики:

Параметр Значення
Екіпаж 1–2 пілоти
Пасажиромісткість 10–11 пасажирів (усього до 12 осіб на борту)
Схема апарата Вільнонесуче «літаюче крило» («безхвостка») зі стрілоподібним крилом
Роки проєктування / побудови 1934–1935 / 1936
Матеріал конструкції Дерево (сосна, ясен), авіаційна фанера, полотняна обшивка
Довжина планера 6,40 м
Розмах крила 22,40 м
Площа крила 76,50 м²
Маса порожнього планера 1150 кг
Максимальна злітна маса 2100 кг
Аеродинамічна якість (макс.) ~21
Швидкість буксирування 110–140 км/год
Посадкова швидкість 60 км/год