Північ Харкова, яка з першого дня опинилася під масованим ворожим обстрілом, змусила всіх спуститися під землю.
Фотографій першого дня вторгнення небагато. Навіть у тих, хто ніколи не розлучається з камерою, тоді не було ані часу, ані натхнення знімати. Тому фото студентів і викладачів в укриттях першого дня — унікальне свідчення подій.
Студенти з рюкзаками в укриттях головного і літакобудівного корпусів.
Розгубленість. Тиша. Телефони в руках.
Саме з того дня почалося підземне життя ХАІ.
Укриття та сховища, що залишилися ще з часів холодної війни, ніхто ніколи всерйоз не розглядав як місце реального життя. У страшному сні не могло привидітися те, що переживав ХАІ в ті дні.
Сира підлога. Побиті стіни. Пліснява. Спартанські умови.
І все ж тут почали облаштовуватися люди. Студенти, родини викладачів, місцеві мешканці, для яких укриття ХАІ на довгі місяці стали другим домом.
Сховища замість аудиторій. Матраци просто на підлозі. Їжа в судочках.
Черги до розетки — щоб зарядити телефон і хоч трохи залишатися на зв’язку зі світом.
І діти — ті, хто тієї весни майже не бачив неба.
Але попри війну університет жив. Навчав.
Лікував рани від обстрілів. Проводжав на фронт. Витирав сльози.
І посміхався — навіть крізь біль.
А в Лісопарку розквітала весна.
Лише замість пташиного співу — безупинна канонада.
Так звучала весна 2022-го.
Болісна.
І незабутня.