Північ Харкова, яка з першого дня опинилася під масованим ворожим обстрілом, змусила всіх спуститися під землю.
Фотографій першого дня вторгнення небагато. Навіть у тих, хто ніколи не розлучається з камерою, тоді не було ані часу, ані натхнення знімати. Тому фото студентів і викладачів в укриттях першого дня — унікальне свідчення подій.
Студенти з рюкзаками в укриттях головного і літакобудівного корпусів.
Розгубленість. Тиша. Телефони в руках.
Саме з того дня почалося підземне життя ХАІ.
Укриття та сховища, що залишилися ще з часів холодної війни, ніхто ніколи всерйоз не розглядав як місце реального життя. У страшному сні не могло привидітися те, що переживав ХАІ в ті дні.
Сира підлога. Побиті стіни. Пліснява. Спартанські умови.
І все ж тут почали облаштовуватися люди. Студенти, родини викладачів, місцеві мешканці, для яких укриття ХАІ на довгі місяці стали другим домом.
Сховища замість аудиторій. Матраци просто на підлозі. Їжа в судочках.
Черги до розетки — щоб зарядити телефон і хоч трохи залишатися на зв’язку зі світом.
І діти — ті, хто тієї весни майже не бачив неба.
Але попри війну університет жив. Навчав.
Лікував рани від обстрілів. Проводжав на фронт. Витирав сльози.
І посміхався — навіть крізь біль.
А в Лісопарку розквітала весна.
Лише замість пташиного співу — безупинна канонада.
Так звучала весна 2022-го.
Болісна.
І незабутня.
Головний корпус — це не лише архітектурна пам’ятка нашого міста початку 30-х, а й серце легендарного ХАІ. Витвір харківського архітектора Олександра Межеровського переживає вже другу війну. Його бомбосховища багато років виглядали анахронізмом ядерного протистояння часів Холодної війни. Але 24 лютого 2022 року те, що ще вчора сприймалося як спадок минулої епохи, в одну мить стало життєво необхідним.
Під обстрілами, сиренами і тривогами формувалася нова концепція існування ХАІ в умовах воєнного стану. Заради організації безпечного навчального процесу розпочався масштабний ремонт, модернізація та оснащення бомбосховищ. І слова «модернізація» та «оснащення» були не просто формальністю — сучасне навчання неможливе без якісного опалення, вентиляції, освітлення та стабільного зв’язку. Потрібно було прокласти нові комунікації, забезпечити надійне покриття сигналу, оснастити класи сучасною комп’ютерною технікою та проекційними екранами.
Роботи стартували 15 січня 2024 року, і вже 25 квітня університет отримав два повноцінні навчальні класи на 60 студентів і 6 викладачів загальною площею 153 квадратних метри, а також понад 100 квадратних метрів додаткових приміщень — просторий вестибюль, вентиляційні та евакуаційні виходи, приміщення для надання медичної допомоги й допоміжні зони для зберігання документації під час проведення НМТ.
25 квітня 2024 року оновлене укриття прийняло перших студентів — здобувачів спеціальності 125 «Кібербезпека та захист інформації», які складали Єдиний державний кваліфікаційний іспит (ці історичні кадри на фото). Того ж дня професор кафедри 503 Дмитро Узун уперше за воєнний час провів заняття зі студентами у стінах ХАІ.
Тоді в.о. ректора Олексій Литвинов сказав: «Це знакова подія, адже вона засвідчує, що навіть під землею університет продовжує повноцінно виконувати свою освітню місію».
Втім, якщо бути точними, прем’єра нової локації відбулася на десять днів раніше. 15 квітня 2024 року в оновленому просторі пройшов благодійний концерт легендарного Оркестру ХАІ — збір на підтримку Збройних Сил України (ці кадри завершують сюжет). Саме тоді, під музику і щирі оплески, розпочалася нова сторінка воєнного життя нашого університету.
Уже з початку 2024 року ХАІ отримав перші сучасні навчальні класи для занять зі студентами та проведення НМТ. Це було важливо не лише з позиції набору студентів у прифронтовому місті, а й для утвердження статусу університету як закладу, що попри тривоги й ворожі удари здатен забезпечити комфорт і безпеку своїх здобувачів освіти.
Але 253 квадратних метри для ХАІ було замало. Потрібно було рухатися далі. Адже концепція захищеного університету — це лише перший крок до втілення давньої мрії про відновлення освітнього процесу у змішаному форматі.
І найголовніше — студенти. Невелика, але дружна спільнота університету, його молодіжний мотор, мріяла про повноцінне студентське життя. Розповіді про те, що в ХАІ колись працювали гуртки, секції, клуби, залишалися лише теплими спогадами тих, хто застав той благословенний доковідний і довоєнний час.
З січня 2024 року колектив ХАІ працював над новим проєктом — від ремонтних робіт до повного наповнення простору. Окрім трудомісткого ремонту приміщень, власними силами проєктували та монтували системи вентиляції й оповіщення, прокладали мережі, продумували кожну деталь, щоб простір був не просто безпечним, а справді комфортним для навчання і спілкування.
Так спільними зусиллями на початку жовтня 2024 року в університеті з’явилася нова локація — «ХАБ студентського креативу». Простір для навчання і творчості, інженерних експериментів і командної роботи, для знайомств, спілкування та обміну досвідом. Тут відкрився і невеликий філіал Науково-технічної бібліотеки ХАІ з компактним, але затишним читальним залом.
14 жовтня 2024 року увійшло в новітню історію ХАІ.
Не так багато свят переживає прифронтовий університет за двадцять кілометрів від лінії фронту, тому того дня це справді було свято.
У ХАБі зібралися студенти й викладачі, учні навколишніх шкіл, для яких відтоді цей простір став навчальними класами у вечірній час.
І вже півтора року «ХАБ студентського креативу» не лише навчає й приймає науковців та делегації. Тут лунають сміх і пісні на студентських святах, простір змінює свій настрій на День Валентина, Геловін чи новорічні дні.
Тут працює клуб настільних ігор, проводяться виставки, астрономічний гурток щотижня опановує телескопи й відкриває для студентів зоряне небо.
Місце, яке народилося з необхідності, поступово отримало свою магію — магію живого студентства. Бо університет — це не лише стіни й укриття.
Це люди, які наповнюють простір енергією, мріями й майбутнім.