Хочеш спробувати себе у ролі дослідника космосу?
Приєднуйся до астрономічного гуртка StarFrontier нашого університету!
Тут ти:
- відкриєш основи астрономії та дізнаєшся про сучасні відкриття;
- отримаєш практику роботи з телескопами та іншими приладами;
- навчишся знаходити сузір’я й розрізняти планети;
- знайдеш команду однодумців — від студентів до викладачів, яких об’єднує пристрасть до зірок.
Зустрічі щочетверга о 16:00 ауд. 158
StarFrontier чекає на тебе — відкрий свій космос разом з нами!
Приєднуйтесь до нашої астроспільноти, щоб першими дізнаватися про дати наступних спостережень, ділитися власними астрофото й обговорювати таємниці космосу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал!
Зустрінемося під зоряним небом ХАІ!
Засідання гуртка 19 червня 2026 року
Учасники нашого астрогуртка ХАІ StarFrontier улаштували справжнє космічне дослідження. Цього разу головним гостем зустрічі став достовірний макет метеорита NWA 869 (Northwest Africa 869), оригінальні фрагменти якого були знайдені в пустелі Сахара (переважно в Алжирі) на початку 2000-х років. Загальна маса зібраних уламків — більш ніж 2 тонни, а маса всього тіла до падіння могла становити понад 4 тонни! Назва NWA розшифровується як Northwest Africa, оскільки точне місце падіння в безкрайніх пісках Сахари встановити науковцям не вдалося, усі знайдені уламки цієї серії отримали таку назву й відповідний порядковий номер.
Щоб розгледіти таємниці космічного прибульця, гуртківці використали сучасні гаджети й оптичну техніку. Завдяки макрозніманню й цифровому збільшенню вдалося детально роздивитися структуру метеорита. Використовуючи збільшувальну техніку, аматори астрономії StarFrontier чітко побачили хондри — дрібні круглі зерна. Це найстаріший твердий матеріал у Сонячній системі, вік якого сягає близько 4,5 млрд років! Це будівельний матеріал, з якого колись зароджувалися планети. Дізналися також, що NWA 869 — це кам'яний метеорит, який містить сліди космічних катастроф. Структура NWA 869 під збільшенням має вигляд мозаїки: уламкова порода, схожа на «астероїдний ґрунт», яка складається з різних щільно скріплених разом шматків, що утворилися після потужних зіткнень у космосі.
Такі практичні заняття допомагають не просто вивчати теорію за підручниками, а буквально торкатися таємниць Всесвіту за допомогою сучасних технологій. Кожен такий досвід наближає нас до розуміння того, як улаштований наш світ!
Засідання гуртка 12 червня 2026 року
На занятті аматори астрономії вивчали один із найвідоміших орієнтирів нічного неба — Літній трикутник, що є яскравим астеризмом, утвореним трьома зорями: Вегою, Денебом, Альтаїром.
Величезний астеризм чудово видно над горизонтом, тому за цими трьома зорями, що утворюють відомий трикутник, можна легко орієнтуватися в просторі в літню пору. Цей астеризм з'являється на сході на початку літа й поступово піднімається високо в зеніт протягом теплих місяців.
Три вершини астеризму належать до різних сузір'ів: Вега —до сузір'я Ліри, Денеб — Лебедя, Альтаїр — Орла. Вега — найяскравіша зоря з трьох, що в літні місяці сяє майже в самому зеніті й має біло-блакитне світло. Назва походить з арабської та перекладається як «орел, що падає». Зоря Денеб, найяскравіша в сузір'ї Лебедя, проте найтьмяніша в трикутнику, розташована нижче й ліворуч від Веги, її назва також арабська й означає «хвіст». Зоря Альтаїр є другою за яскравістю в Літньому трикутнику, а розташована вона нижче й праворуч від Веги. Ця зоря обертається навколо своєї осі із шаленою швидкістю, через що її форма витягнута й нагадує яйце, а не ідеальну кулю. Назва зорі має арабське коріння й означає «орел, що летить».
Цей небесна трійця приховує багато цікавого для спостерігачів, адже це «маяк» Чумацького Шляху. Літній трикутник розташований безпосередньо над яскравою смугою нашої Галактики. У безмісячну ніч неподалік від Денеба можна неозброєним оком побачити неймовірне скупчення зір і темні пилові хмари. Літній трикутник — це також можливість подорожувати в часі! Зорі трикутника розташовані на абсолютно різних відстанях від нас. Коли ми дивимось на них, то бачимо Альтаїр таким, яким він був 17 років тому, Вегу — 25 років тому, а Денеб — понад 2 тисячі років тому.
Засідання гуртка 05 червня 2026 року
Початок літа цьогоріч подарує кілька цікавих подій. Наприклад, 9 червня дві найяскравіші планети Венера і Юпітер зустрінуться на вечірньому небі. А 12 червня відбудеться парад трьох планет: Меркурій, Юпітер і Венера водночас стануть низько над західним горизонтом після заходу Сонця. 15 червня очікується найбільша елонгація Меркурія — планета віддалиться від сонячного диска на максимальний кут, тож небесний об’єкт можна буде добре розгледіти у вечірніх сутінках. 17 червня молодий Місяць доповнить вечірній парад планет, зустрівшись із Юпітером і Венерою. А завершить місяць червнева повня, відома як Полуничний Місяць, що настане 29 червня о 23:57 GMT. Саме цього року повний Місяць сяятиме в сузір'ї Стрільця поруч із відомим астеризмом Чайник. Тож червень обіцяє бути видовищним!
Засідання гуртка 28 травня 2026 року
Самотні зорі у Всесвіті — це радше виняток, ніж правило. Близько 60 % світил нашої Галактики насправді мають пару або навіть цілу космічну родину! На занятті гуртка ХАІ StarFrontier наші астрономи занурилися в дивовижний світ кратних і подвійних зір. Ділимося найцікавішими інсайтами, які ми обговорили!
Зорі, які із Землі здаються сусідами, бувають двох типів — оптично кратні та фізично кратні (та подвійні). Оптично кратні зорі— це просто обман зору, адже вони розташовані на величезній відстані одна від одної та гравітаційно не пов'язані. Яскравий приклад, який можна спостерігати особисто, — величний Арктур і зоря CN у сузір’ї Волопаса, а також пара Міцар і Алькор у Великій Ведмедиці. Фізично кратні (та подвійні) зорі — справжні космічні тандеми, оскільки вони пов'язані силами тяжіння й разом обертаються навколо спільного центру мас по еліптичних орбітах.
Для виявлення подвійних зір астрономи використовують сучасні методи:
1. Візуально-подвійні: їх можна побачити окремо в телескоп. Класичний приклад — легендарний Сіріус (А і В). Його супутник, білий карлик, у 1000 разів тьмяніший за головну зорю, а період їхнього обертання триває 50 років! Інший неймовірний приклад — Альбірео в сузір'ї Лебедя, яка вражає астрономів контрастом бурштинового й блакитно-зеленого кольорів.
2. Затемнювано-подвійні: коли ми дивимося на систему «з ребра», зорі по черзі закривають одна одну. Через це їхній блиск періодично змінюється, як у зорі Алголь («Зоря Демона») у Персеї.
3. Спектрально-подвійні: ці зорі розташовані так близько, що навіть у найпотужніший телескоп зливаються в одну. Проте їх видає спектральний аналіз — через рух зір лінії в спектрі періодично зсуваються!
Найзахопливіше — подвійні системи! Коли масивні зорі обертаються дуже близько, починається справжня магія (і фізика!): речовина з однієї зорі починає перетікати на іншу (наприклад, на білий карлик чи чорну діру), утворюючи розжарений акреційний диск. А в найекстремальніших випадках системи випромінюють гравітаційні хвилі, що із часом неминуче спричинять їхнє злиття!
Вивчення таких систем допомагає вченим дізнатися масу, форму орбіт та еволюцію зір Усесвіту.
Засідання гуртка 21 травня 2026 року
Космос ближче, ніж здається, особливо коли до рук потрапляють кадри з найпотужнішого космічного телескопа людства!
В астрономічному гуртку ХАІ StarFrontier у форматі онлайн відбувся майстер-клас «Оброблення астрономічних зображень із James Webb Space Telescope». Захід провела наша незмінна експертка Софія ДЕНИЩЕНКО, докторка філософії за спеціальністю «Фізика та астрономія».
Учасники майстер-класу змогли зазирнути за лаштунки професійної астрономії та дізнатися, як «сирі» наукові дані, отримані з глибин Всесвіту, перетворюються на деталізовані й кольорові знімки туманностей і далеких галактик, які ми бачимо в новинах NASA.
Під керівництвом Софії Іванівни присутні дізналися:
- які формати даних використовуються в сучасній астрофотографії та де шукати оригінальні кадри з телескопа Webb;
- яку програму використовувати, щоб очистити зображення від цифрових шумів та артефактів космічного випромінювання;
- алгоритм роботи в спеціальній програмі для калібрування кольору космічних об'єктів.
Щиро дякуємо за чимало корисних інсайтів, практичні фішки й натхнення для самостійної роботи з астрофотографіями! Обробити свій перший астрознімок — це цікавий досвід, який доводить: для науки й захоплення не існує кордонів.
Засідання гуртка 14 травня 2026 року
Метеорити, що можуть бути старішими за нашу планету, — це «листи» з минулого Сонячної системи. Метеороїди вриваються в атмосферу Землі на швидкостях від 11 до 72 км/с. Більшість згорає, створюючи красиве явище метеора («зірки, що падає»), і ті, що виживають і падають на поверхню, стають справжніми скарбами для науки.
Наш куратор астрогуртка ХАІ StarFrontier Андрій ПОПОВ, кандидат технічних наук, доцент кафедри 302, презентував спільноті достовірні макети метеоритів із різних куточків світу: Gebel Kamil — з Єгипту, Campo del Cielo — з Аргентини, а також Sericho — з Кенії. Кожен маленький уламок метеорита має цікаву історію.
Campo del Cielo — це один із найбільших залізних метеоритів на Землі, що впав на території сучасної Аргентини (провінції Чако) приблизно 4200–4700 років тому, утворивши метеоритний дощ із сумарною масою фрагментів понад 100 тонн.
У 1576 році губернатор однієї з провінцій на півночі Аргентини доручив військовим пошукати залізо, яке, як він чув, тубільці використовували для своєї зброї. Тубільці стверджували, що залізо впало з неба в місці, яке вони називали Piguem Nonralta, іспанці ж переклали назву як Campo del Cielo («Поле небесне»). Під час експедиції іспанці знайшли велику кількість металу й зібрали кілька зразків, які були описані як метал незвичайної чистоти.
Gebel Kamil — це унікальний залізний метеорит (аномальний атаксит), виявлений у 2009 році в південно-західній частині Єгипту (пустеля Увайнат) італійсько-єгипетською групою. Метеорит утворив 45-метровий кратер, удар відбувся приблизно 5000 років тому, а загальна маса знайдених уламків становить понад 1600 кг.
У 2008 році мінералог Вінченцо де Мікеле під час дослідження в Google Earth шукав природні об'єкти й помітив округлий ударний кратер Каміл, тоді дослідник зв'язався з астрофізиком доктором Маріо ді Мартіно, який разом із доктором Луїджі Фолько організував експедицію на це місце. Протягом року планували подорож, а регіон Каміл проаналізували за допомогою супутникових даних, зокрема радіолокаційних знімків високої роздільної здатності. Під час експедиції команда провела ретельне геологічне та топографічне дослідження, використовуючи георадар для створення 3D-цифрової моделі місцевості, були також проведені геомагнітні та сейсмічні дослідження.
Sericho — це рідкісний залізо-кам'яний метеорит (паласит), знайдений у Кенії (поблизу села Хабасвейн і на південь від Серічо) у 2016 році. Небесне тіло вирізняється красивою структурою з кристалами олівіну, вкрапленими в залізо-нікелеву матрицю, і є популярним об'єктом колекціонування. Загалом було знайдено значну кількість матеріалу — понад 2800 кг метеорита.
У 2016 році два брати шукали своїх верблюдів і натрапили на кілька великих щільних каменів. У цьому районі немає каменів, тому вони вирішили, що це метеорити. Вони витратили кілька тижнів, збираючи їх і перевозячи до своїх домівок. Хоч знайдені камені визнали метеоритами, про ці знахідки пастухи верблюдів знали вже не одне десятиліття.
Можна тільки уявляти, яку велику відстань подолав кожен метеорит, щоб ми сьогодні могли вивчати космос та астрономію. Як зазначив Андрій Вячеславович: «Кожен метеорит — це ключ до розгадки того, як будувався наш космічний дім».
Засідання гуртка 23 квітня 2026 року
У межах діяльності астрогуртка ХАІ StarFrontier відбулася чергова лекція на тему «Оброблення астрономічних зображень». Своїм досвідом і знаннями поділилася наша постійна експертка Софія ДЕНИЩЕНКО, докторка філософії (PhD) за спеціальністю «Фізика та астрономія».
Неймовірні кольорові фотографії туманностей і планет, які ми бачимо, — це реальні знімки космосу, проте саме такий яскравий і дивовижний результат — це довга, терпляча й кропітка робота астронома! Шлях від «сирого» кадру в об’єктиві телескопа до деталізованого красивого астрофото — справжнє мистецтво, засноване на точній науці.
Астрофотографія — це поєднання оптики, точної механіки, цифрових технологій, а також... естетичного чуття!
Щоб отримати якісне зображення, треба мати потужну апаратуру, відповідні погодні й світлові умови. Потім необхідно зробити багато знімків зі спеціальними фільтрами з великою витримкою, щоб відсікти світлове забруднення міських ліхтарів і пропустити світло лише в дуже вузьких діапазонах — і це лише початок! Коли астрофотограф зробив чимало світлин небесного об'єкта, йому треба виконати стекінг — «склеїти» пікселі цього зображення, наклавши ті самі пікселі різних кадрів один на одного, щоб проявити слабкий сигнал і прибрати випадковий шум. Урешті-решт, слід обробити фотографії в спеціальній програмі — і ось тут найцікавіше, адже це справжній артпроєкт, що потребує мистецького бачення: астроном сам вирішує, який колір призначити кожному каналу (наприклад, водень — червоний, кисень — синій тощо). Проте випробувати себе в ролі митця — лише частина завдання, бо водночас слід ґрунтовно знати закони фізики, зокрема довжину хвиль, а також мати навички роботи з програмним забезпеченням. Отже, шлях до астрофотографії, що захоплює красою, цікавий, пізнавальний, але тернистий.
«Астрофотографія — це не про фільтри в телефоні. Це про математичну точність і терпіння, які дають змогу побачити світло, що йшло до нас мільйони років», — зазначила пані Софія під час виступу.
До лекції долучилися слухачі онлайн і офлайн, ставили цікаві запитання, а найголовніше — їм цього було замало! Тема про оброблення астрономічних зображень викликала жвавий інтерес — незабаром чекайте анонсів заходів, присвячених опрацюванню фотографій космосу.
Засідання гуртка 09 квітня 2026 року
Місяць зачаровував своєю загадковою красою людей із давніх часів, вони намагалися зобразити цей небесний об'єкт і зрозуміти його природу. Історія картографування Місяця почалася задовго до появи телескопа. Перші замальовки Місяця належать ще до часів неоліту, а давнє схематичне зображення деяких місячних морів учені виявили в ірландському містечку Наут. Описи поверхні Місяця є в багатьох джерелах, наприклад у роботах Демокріта й Леонардо да Вінчі.
Поверхню Місяця розпочав досліджувати Галілей, запровадивши поняття «море» (гладкі темніші місця) і «материк» (світліші гористі місця). Одночасно з Галілеєм проводив дослідження Томас Герріот, у своїх замальовках він позначав окремі деталі рельєфу. Відомі також карти Місяця Христофора Шейнера, який позначив моря східної півкулі буквами латинського алфавіту, Мішеля ван Лангрена і його 300 об'єктів, названі іменами пророків, святих і членів королівської сім'ї, Яна Гевелія і його близько 250 назв місячних об'єктів.
У 1651 р. у книзі «Новий Альмагест» італійського астронома Джованні Річчолі опубліковано карту Місяця, складену його співвітчизником Франческо Грімальді. Очевидно, завдяки популярності цієї книги, що була своєрідною енциклопедією астрономічних знань того часу, введені в ній назви об’єктів поверхні Місяця почали використовувати й інші астрономи, ці назви переважно збереглися досі. На цій карті вперше з’явилися Море Дощів і Море Криз. Грімальді вдало використав для найменування понад 200 кратерів імена вчених, розподіливши їх у напрямі з півночі на південь, переважно у хронологічному порядку — від античних часів аж до часу складання карти.
Відомо чимало зображень Місяця пізнішого періоду, як-от карта, створена в співпраці астронома Йоганна Габріеля Доппельмайера і картографа Йоганна Баптиста Гоманна, збереглася також карта моряка Хорхе Хуана Сантасіля, карта Йоганна Шретера. У 1837 р. завдяки старанням німецького астронома Йоганна Генріха фон Медлера було опубліковано одну з найбільш точних карт того часу.
Однак у XIX й на початку ХХ ст. майже кожен упорядник карти Місяця намагався в той чи інший спосіб використати нові назви, іноді перейменовуючи окремі об’єкти. Це припинилося в 1935 р., коли на IV з’їзді Міжнародної астрономічної спілки (МАС, IAU) затвердили 632 назви найбільших об’єктів поверхні Місяця.
Порівнюючи прадавні малюнки з Ірландії із надсучасними картами LRO (Lunar Reconnaissance Orbiter), якими користуються зараз для планування спостережень, можна лише уявити довгий і тернистий шлях дослідників неба до наукової правди про Місяць. Вражає, наскільки давньою є цікавість людини до неба.
Розглядати астрономічні карти Місяця різних часів, вивчаючи природу супутника Землі в дружному колі однодумців астрогуртка ХАІ StarFrontier, — це і освітній процес, і справжня інтелектуальна подорож крізь віки, зокрема, це можливість відчути живий зв'язок між першими замальовками в Наут і сучасними цифровими моделями рельєфу, усвідомлюючи, що ми частина тієї незгасної цікавості, яка колись вела Галілея до великих відкриттів.
Засідання гуртка 26 березня 2026 року
Натхненні новиною про американську місію NASA «Артеміда-2» — першу за 54 роки експедицію астронавтів до Місяця — аматори астрономії ХАІ вирішили ще глибше зануритися у вивчення науки про небесні тіла. Передусім слід більше дізнатися саме про українську астрономію та її найдавніші витоки, адже народна мудрість, збережена й перевірена століттями, — основа будь-якої вітчизняної сучасної науки.
Українська астрономія зароджувалася в найдавніші часи, коли життя й трудова діяльність людини залежали від сезонних змін, зумовлених рухом небесних світил. Спостерігали наші пращури здавна за Сонцем, Місяцем, зорями й іншими небесними явищами. Отож на основі цих спостережень виникли народні прикмети про погоду, за якими люди могли впорядкувати свою діяльність, переважно роботу в полі. А найголовніше, що спостереження за небесними світилами дало змогу людям зорієнтуватися в часі й просторі — так було винайдено народний астрономічний календар, а також первісні «годинник» і «мапу». Положення Сонця на небосхилі й фази Місяця допомагали визначити час, а зорі були дороговказом.
Первісна «наука» про зорі й сузір'я самобутньо відображена в народних українських назвах — астронімах. Відомі зараз назви астрономічних об'єктів запозичені з грецької та латинської мов, а от давні слов'яни використовували свої назви, які переважно були асоціативними й описували побут українців. Наприклад, сузір'я Великої та Малої Ведмедиці називали Віз або Ківш, а нерухому Полярну зірку, яка завжди вказує на північ, — Кіл, Кілок, Прикіл або Коза на приколі, що пов'язано з народним уявленням, де сузір'я Малої Ведмедиці — це коза, прив'язана до нерухомого кілка.
Плеяди в сузір'ї Тельця іменувалися Стожари через свою подібність до стожарів (стогів, стіжків) — купок сіна для сушіння. За формою розташування зір, де одна велика зірка, оточена меншими, Плеяди також називали Квочка з курчатами. Молочний Шлях, що простягається на небі у вигляді білої смуги, мав чимало народних назв: Чумацький Шлях, Божа Дорога, Дорога у Вирій, Пташина Дорога.
У будь-якому варіанті ця космічна система була дороговказом: «Чумацький» — шлях чумаків до Криму; «Пташина» — дорога птахів на південь у теплі краї; «Божа» — путь людських душ до Бога в рай. Сузір'я Оріона люди називали Плуг, Полиця, Чепіги, Коса, Косарі, Граблі, оскільки вбачали схожість конфігурації зір із сільськогосподарськими знаряддями, а також назви вказували на етапи землеробства, скошування достиглих хлібів. Подібна асоціативна логіка називання сузір'я Кассіопеї — Борона, тобто знаряддя для розпушування землі. Планету Венеру слов'яни вважали зорею, називаючи її Денною і Вечірньою, бо сприймали як дві зорі: перша з'являється перед сходом Сонця, друга — перед заходом. Було чимало й інших народних назв астрономічних об'єктів: сузір'я Волопаса — Пастух, а Терезів — Дівчина з відрами, зоря Капелла — Коза.
Небесна сфера для наших предків була джерелом знань. Кожна українська народна назва — це результат тисячолітніх спостережень, які згодом трансформувалися у фундаментальні знання.
Засідання гуртка 22 березня 2026 року
Цими вихідними харків'яни раділи чудовій погоді: сонячно й жодної хмаринки, чистісіньке небо. Для наших аматорів астрономії ХАІ це означає, що час збирати телескоп, брати біноклі й вирушати на спостереження!
Колектив астрогуртка StarFrontier спостерігав Венеру, проте добре розгледіти планету завадила атмосферна дисперсія. Побачили в окуляр телескопа також Місяць, його кратери й «моря». Супутник Землі того дня особливо зачаровував своєю загадковою красою, тому астрономи ХАІ змогли зробити астрофотографії — ділимося нашими маленькими досягненнями! Учасники StarFrontier довго мріяли зробити такі кадри, адже кожен аматор астрономії — не тільки допитливий науковець, а й справжній естет, який колекціонує зображення величі вечірнього неба. Згодом змогли розгледіти Юпітер, а найголовніше — дехто з гуртка вперше побачив на планеті Велику червону пляму.
І саме цими вихідними було добре видно подвійну зірку Рігель із сузір'я Оріона, а також її зірку-супутник Рігель B. Зоряну систему вдалося розгледіти в телескоп як за малого збільшення (100-кратного), так і за великого (266-кратного).
Поки все місто насолоджувалося весняною дниною, наш астрогурток ХАІ спостерігав за планетами й зорями, а що найважливіше — робив астрофотографії Місяця. Спільнота ХАІ щиро вітає команду StarFrontier із першими астрофото!
Засідання гуртка 19 березня 2026 року
Цього тижня дощовита погода завадила астрономічним спостереженням, тож аматори астрономії гуртка StarFrontier ХАІ присвятили час вивченню науки про небесні тіла й космічні явища.
Весняний трикутник — неофіційний астеризм, утворений трьома яскравими зорями: Арктур (Arctus) із сузір'я Волопаса, Спіка (Spica) з Діви й Регул (Regulus) із Лева. Ця фігура стає видимою в північній півкулі з настанням весни — з березня до травня. Примітно, що цей зоряний трикутник відображає динаміку неба, де рух Землі навколо Сонця змінює перспективу.
Арктур, або Альфа Волопаса, – це помаранчевий гігант, одна з найяскравіших зір північної півкулі. Піднімаючись першим у весняному небі, Арктур стає орієнтиром для всього трикутника, тому часто зоря використовується для калібрування астрономічних приладів завдяки своїй стабільності. Слово «арктур» походить із грецької та означає «страж ведмедиці», бо зоря Арктур дійсно супроводжує на небі сузір’я Великої Ведмедиці.
Спіка, Альфа Діви, – блакитно-біла зоря сузір’я Діви, добре помітна навіть у міських умовах. Назва «spica» перекладається з латини як «колос», а сама зоря є символом врожаю і родючості, оскільки люди асоціювали небесне світило з колосом пшениці в руках богині землеробства Деметри, чий образ пов'язували із сузір'ям Діви.
Регул, або Альфа Лева, — білий гігант, «серце» сузір’я Лева. У міфах зоря символізувала силу, хоробрість, владу й царську гідність. Слово походить від латинського "regulus" і означає «маленький цар» або «принц», зорю Регул вважали однією із чотирьох царських зір разом з Альдебараном, Антаресом і Фомальгаутом, які утворювали небесну варту чотирьох сторін світу.
Звісно, наші астрономи ХАІ пізнали також таємниці Юпітера та його чотирьох найбільших супутників! Адже саме ця планета стала космічним «хрещеним батьком» астрогуртка StarFrontier. Виявляється, до середини XIX століття назви «Іо, Європа, Ганімед, Каллісто» майже не використовувалися! Ці чотири супутники Юпітера Галілео Галілей назвав «Зірками Медічі» на честь родини правителів Флоренції та позначив їх просто цифрами I, II, III та IV від найближчого до Юпітера до найвіддаленішого. А от назви супутників, відомі зараз, вигадав Симон Марій і назвав на честь персонажів грецьких міфів. Тільки після відкриття нових супутників Юпітера цифрова система Галілея стала заплутаною, а міфологічні імена виявилися набагато зручнішими.
Цікавий факт: про космічну природу Юпітера і його супутників можуть «розповісти» їхні звуки! Так-так, Юпітер звучить завдяки власним магнітним полям, а спеціальні алгоритми перетворюють частоти електромагнітних коливань у діапазон, який сприймає людське вухо.
Засідання гуртка 12 березня 2026 року
12 березня 2026 року телескоп астрогуртка ХАІ StarFrontier уперше побачив світло зоряного неба!
Колектив StarFrontier випробував новий телескоп, який придбало керівництво нашого університету. Протягом зими аматори астрономії вчилися збирати, розбирати прилад і керувати ним, а тепер постало надзвичайно відповідальне завдання — використати в реальних умовах.
В астрономії поняття «перше світло» — це момент першого використання телескопа за призначенням. Це завжди омріяна подія, на яку астрономічна спільнота чекає особливо схвильовано. Нарешті цей момент настав і для нас — телескоп ХАІ побачив світло зоряного неба! Першим астрономічним об'єктом, який потрапив в об'єктив, став величний Юпітер і його чотири супутники — Іо, Європа, Ганімед і Каллісто. Знаково, що саме Юпітер — зоряний «хрещений батько» нашого астрогуртка.
Ця подія була б неможливою без підтримки керівництва університету. Усій астроспільноті вишу було дуже приємно побачити на цьому заході в.о. ректора Національного аерокосмічного університету «Харківський авіаційний інститут» Олексія Миколайовича Литвинова. Зустріч для StarFrontier перетворилося на справжнє свято, яке завершилося символічним келихом безалкогольного шампанського.
Тестування телескопа відбулося — зоряний світ почав розкривати свої скарбниці аерокосмічному університету!
Засідання гуртка 05 березня 2026 року
Цього разу наші аматори астрономії вивчали сузір'я Тельця — виявляється, «небесний бичок» приховує чимало таємниць космосу, які вплинули на науковий розвиток людства!
Телець (Taurus) — одне з найдавніших зодіакальних сузір'їв, яке в перекладі з латини означає «бик». На зіркових картах Телець зображений як голова бика, визначена найпомітнішими зірками — α, β і ζ. Найяскравіша зоря в сузір'ї Тельця — Альдебаран (α Тельця), вона 14-та за яскравістю серед усіх зірок нічного неба. Це помаранчевий гігант, який рухається небом за Плеядами, тому його назва перекладається з арабської як «послідовник». У західній культурі зірку називали «Око Тельця» (Oculus Taurī). Кажуть, що Альдебаран немов налите кров'ю око бика, що загрозливо дивиться на мисливця Оріона. Друга за яскравістю біло-блакитна зірка-гігант у сузір'ї, що позначає лівий ріг бика, — Натх, або Ель-Нат (β Тельця). Назва зорі походить від арабського слова, що означає «хто буцає». Правий ріг бика — зірка Тяньгуань (ζ Тельця), тобто «Небесна брама». Китайський ієрогліф 天 (tiān) у назві зірки означає «небо», «небесний», а 關 (guān) — «застава», «прохід» або «брама». Оскільки ζ Тельця розташована на екліптиці (шляху, по якому рухаються Сонце, Місяць і планети), давні китайці її вважали «контрольним пунктом» або «брамою» на небі.
У межах сузір'я Тельця є чимало об'єктів глибокого космосу, наприклад туманність М1, розсіяні зоряні скупчення Плеяди (M45) і Гіади (Melotte 25). Цікавим об'єктом є Крабоподібна туманність (M1, NGC 1952), її можна знайти поруч із Тяньгуанем, біля самого кінчика правого рога Тельця. Саме цей об'єкт надихнув Шарля Мессьє створити свій знаменитий каталог: астроном, побачивши Крабоподібну туманність, спочатку подумав, що це комета, але згодом виявив, що об'єкт не рухається відносно зірок, — відтоді науковець почав заносити подібні яскраві об'єкти до свого списку, щоб надалі не плутати нерухомі туманні об'єкти з кометами. Крабоподібна туманність стала першим записом у списку — M1 (Messier 1).
Визначна подія в історії людства також пов'язана з Крабоподібною туманністю — цей об'єкт далекого космосу є
першим підтвердженим джерелом рентгенівського випромінювання за межами Сонячної системи! Причиною потужного випромінювання туманності М1 є її «серце» в центрі — Крабоподібний пульсар (нейтронна зоря). Туманність немов гігантський природний прискорювач частинок, де пульсар є «батарейкою», а газ навколо нього — «екраном», який світиться від отриманої енергії. Фіксація рентгенівського випромінювання за межами Сонячної системи стала початком багатохвильової астрономії: учені зрозуміли, що найцікавіші процеси відбуваються в невидимих діапазонах, тому треба дивитися на один об'єкт у різних променях одночасно. Відкриття туманності М1 перетворило астрономію з науки спостереження на астрофізику — науку про те, як працюють закони ядерної фізики та електродинаміки в масштабах Галактики. Зокрема, на прикладі М1 людство вперше побачило дію космічного «прискорювача частинок».
Вивчення сузір'я Тельця — це і про спостереження зір на нічному небі, які захоплюють своєю красою та надихають, і про науку, яка допомагає відкривати таємниці Всесвіту.
Засідання гуртка 26 лютого 2026 року
Для аматорів із астрономії ХАІ зі StarFrontier розпочнеться сезон реальних спостережень за вечірнім небом — нагода на власні очі побачити сузір'я, зоряні скупчення й планети за допомогою нового телескопа Sky-Watcher BKP2001P із монтуванням EQ6-R, який нещодавно придбало керівництво університету.
На початку весни на вечірньому небі цікавим для спостережень буде сузір'я Рака (Cancer), яке містить одне з найяскравіших розсіяних зоряних скупчень — M44 (Ясла), яке є перлиною сузір'я. Це зоряне скупчення також називають «Вулик», та й не дивно, оскільки воно має вигляд неясної світлої плями округлої форми, на якій у телескоп можна побачити кілька десятків жовтуватих і помаранчевих зірок, які дійсно нагадують безліч бджіл.
Ще одне невелике, але помітне сузір'я, яке заплановано для спостережень, — Малий Пес (Сanis Minor), у якому міститься зірка Проціон. Малий Пес — супутник сузір'я Великого Пса (Canis Major). За назвою цього сузір'я нескладно здогадатися, що воно стародавнє й за конфігурацією зір нагадує собаку. Найяскравіша зірка Великого Пса — Сіріус. Ця зірка є не тільки найяскравішою зіркою Великого Пса, а й найяскравішою зіркою нашого нічного неба (після Сонця) і сьомою за яскравістю серед усіх небесних тіл! Та й у перекладі з грецької означає «палить» або «світиться». І насправді це не одна зірка, а подвійна система, що складається із Сіріуса А, найбільшої та найяскравішої з двох зірок, і Сіріуса В, відомого як «Цуценя». Зрозуміло, що Сіріус називають «Собача зірка», оскільки зірка розташована на нашийнику небесного пса. Проте не тільки це пов'язує Сіріуса із собаками! Для греків і римлян поява Сіріуса на небі незадовго до сходу Сонця була прикметою «собачих днів», тобто періоду, коли на вулиці нестерпна спека, і тільки собаки можуть бути зовні, тому давні люди, побачивши зірку у світанковому небі, одразу розуміли, що настане літня спека.
Навесні можна побачити також Рись (Lynx) — тьмяне північне сузір'я, назване зовсім не за свою форму, а тому, що для його спостереження потрібна пильність, тобто очі, як у рисі. Польський астроном Ян Гевелій запровадив його у XVII столітті, щоб заповнити порожній простір між Великою Ведмедицею і Возничим. Його найяскравіша зірка — Альфа Рисі — виділяється серед тьмяного зигзагоподібного малюнка сузір'я.
І яскраве завершення зими й символічний початок довгоочікуваної весни — парад планет! Це рідкісне астрономічне явище, коли одночасно на небі можна побачити такі планети, як Меркурій, Венера, Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. Нашому керівнику астрогуртка StarFrontier Андрію ПОПОВУ під час спостережень вдалося побачити Венеру та Юпітер.
Весна вже зовсім близько, почніть її разом зі StarFrontier! Не проґавте можливість побачити Всесвіт на власні очі, а не лише на фотографіях.
Засідання гуртка 19 лютого 2026 року
«Спостереження далеких космічних об'єктів» — тема чергової лекції астрогуртка ХАІ StarFrontier від нашої незмінної експертки Софії ДЕНИЩЕНКО, докторки філософії в галузі фізики та астрономії.
Вивчення далеких об'єктів, розташованих на відстані кіло-, мега- й гігаперсеків, дає змогу поглянути на нашу Галактику, інші галактики, а також ранній Всесвіт — саме так можемо дізнатися його еволюцію. Проте спостерігати об’єкти глибокого космосу — це як намагатися побачити світло свічки на іншому континенті. Спостереження стають викликом, а на заваді — слабка світність, космологічне червоне зміщення й космічний пил і газ у міжзоряному просторі.
Серед далеких космічних об'єктів в окуляри телескопів можна спостерігати кулясті та розсіяні зоряні скупчення. Кулясті скупчення дійсно схожі на кульки, вони «старійшини» нашого Всесвіту (віком до 13 млрд років!), як-от М13 у сузір'ї Геркулеса, а от розсіяні мають розріджену структуру, нагадуючи негусту хмарку, наприклад Трапеція Оріона. Ще один далекий космічний об'єкт — зоряні асоціації. Основна відмінність зоряних асоціацій від скупчень полягає в гравітаційному зв'язку й віці. Скупчення — це стабільні групи зір різного віку (кулясті — старі та розсіяні — молодші), які є структурами, що живуть довго, і зорі яких утримуються разом власною гравітацією (наприклад, Плеяди, Гіади). Проте асоціації — це молоді зорі (віком до кількох мільйонів років), які розлітаються, оскільки не пов'язані міцною гравітацією, і згодом розсіюються, перетворюючись на групи зір.
Попри обмеження наземних спостережень, як-от атмосферна турбулентність (спотворення зображень, так звана розмитість), поглинання й розсіювання (атмосфера Землі поглинає значну частину електромагнітного спектра), світлове забруднення (штучне освітлення від міст значно зменшує видимість тьмяних космічних об'єктів),
новітні технології дають змогу обсерваторіям залишатися на передовій наукових досліджень завдяки сучасним телескопам. Отже, ми живемо в неймовірний час: технології уможливлюють споглядання того, що раніше вважалося неможливим.
Наша лекторка переконана, що варто дивитися вгору, адже кожен фотон, що долітає до дзеркала телескопа від далекого кулястого скупчення, — це лист із минулого, написаний мільярди років тому. А колектив аматорів астрономії впевнений у тому, що попереду чимало цікавих, теплих і дружніх зустрічей із Софією Іванівною та нашим куратором Андрієм ПОПОВОМ, доцентом кафедри комп’ютерних наук та інформаційних технологій.
Засідання гуртка 12 лютого 2026 року
На черговій зустрічі астрогуртка ХАІ StarFrontier навчалися позиціонування по зірках для автонаведення телескопа Sky-Watcher BKP2001P із монтуванням EQ6-R, який нещодавно придбало керівництво університету. Керувати астрономічним приладом можна за допомогою пульта SynScan, але все не так просто — цього треба вчитися!
Опановувати нове доводиться попри несприятливі погодні умови, зокрема мокрий сніг і ожеледицю, а також постійні тривоги — добре, що в ХАІ є приміщення «Хаб студентського креативу», де можна проводити заняття, незважаючи на всі перешкоди. Саме в хабі гуртківці «спостерігали» небесні об'єкти, використовуючи спеціальний застосунок: знаходили сузір'я на віртуальному небі, шукали найяскравіші зірки, визначали, за якою із цих зірочок телескоп буде здійснювати автонаведення. Керувати телескопом за допомогою пульта нашим аматорам астрономії не одразу вдалося, проте згодом набудуть майстерності, адже «Discipulus est prioris posterior dies», або «Наступний день — учень попереднього».
І тепер уже традиційний фінал зустрічі гуртка астрономії — колективне розбирання телескопа й пакування елементів конструкції. Це не просто прибирання, а можливість зрозуміти механіку, перевірити й переконатися, що наступного разу техніка спрацює як швейцарський годинник.
Засідання гуртка 22 січня 2026 року
Пройшла лекція на тему «Сонячна система та об'єкти для спостереження», яку провела наша постійна експертка Софія ДЕНИЩЕНКО, докторка філософії в галузі фізики та астрономії.
Ця лекція — мандрівка до Сонячної системи, хоча землянам не треба кудись виїжджати, аби відвідати цю систему. Люди мешкають на планеті Земля, яка серед багатьох інших планет, як-от Меркурій, Венера, Марс, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун, існує саме в Сонячній системі. Земля й інші планети залежать від центру системи — Сонця, яке утримує планети на орбітах своєю потужною гравітацією та забезпечує світло й тепло, необхідні для існування життя, і визначає швидкість руху й тривалість року для кожної планети. Окрім восьми планет, до Сонячної системи також належать їхні супутники, карликові планети, астероїди, комети, метеороїди й космічний пил.
Трохи детальніше про комети й астероїди, як це просто й цікаво пояснила Софія Іванівна аматорам астрономії. Виявляється, комета є утворенням із льоду, пилу й кам'янистих порід, а її хвіст — це лід, що розтанув, під час наближення до Сонця. Астероїди ж, на відміну від комет, — це тверді тіла, що складаються з мінералів і металів, тому не тануть, наближаючись до Сонця, й хвостів не мають. Завдяки цій лекції наші астрономи ХАІ тепер чітко розрізняють комети і астероїди, зокрема, вони дізналися, що метеори і метеорити є різними стадіями космічних тіл (метеороїдів): метеор — тіло, яке згорає в атмосфері, а метеорит — те, що впало на Землю.
Цікавий факт: Сонячна система як жива істота, бо вона має власну «ауру» — геліосферу, яка подібно до аури людини є своєрідною «бульбашкою», заповненою магнітним полем Сонця, що захищає Сонячну систему від міжзоряного середовища. Звісно, порівняння з енергетичним полем не є науковим, але дуже зрозумілим і показовим для початківців, які лише на старті свого довгого шляху астрономії.
Об'єкти для спостереження у 2026 році, якими поділилася з гуртківцями Софія Іванівна: комети С/2025 R3 (PanSTARRS) і 10P/Темпеля 2, метеорні потоки, або зорепади, — квадрантиди, персеїди, гемініди, а також повне місячне затемнення, парад планет, повня Блакитного Місяця, з'єднання Венери та Юпітера.
Після лекції всі відчули: світ космосу набагато ближчий, ніж здається, — він починається з кожного з нас. І космос — це не порожнеча, а дім, сповнений таємниць, які чекають на своїх першовідкривачів.
Засідання гуртка 08 січня 2026 року
Перша зустріч астрогуртка ХАІ StarFrontier у новому році — це не тільки про сузір'я, галактику Молочний Шлях і телескопи. Це також про дружбу й цікаві розмови в колі однодумців!
Натхненні різдвяно-новорічними святами, зустрілися учасники нашого астрономічного гуртка: повторивши будову телескопа, написали інвентарний номер на нещодавно придбаний прилад Sky-Watcher BKP2001P із монтуванням EQ6-R, який було офіційно взято на облік університету, підбили підсумки минулого року щодо StarFrontier, обговорили плани гуртка на 2026 рік, але найголовніше — поділилися думками й враженнями зі спільнотою, об'єднаною любов'ю до науки й зоряного неба.
Цікавий факт: захоплення астрономією об'єднує різні покоління хайовців, ба більше, зацікавлює навіть найменших. Подивитися на телескоп завітав школярик Макарчик. Хлопчик захоплено роздивлявся астрономічний прилад — сподіваємося, що це майбутній представник родини ХАІ, адже саме такі допитливі юнаки стають нашими студентами! До речі, телескоп, який так завзято оглянув Макарчик, — BORWOLF 90600 — подарунок від випускників ХАІ.
Попереду в StarFrontier — рік великих відкриттів! Ми вже готуємо графік спостережень, плануємо серію астрофотографій і готуємо лекції, які сформують нове бачення Всесвіту.
Ми переконані: небо не має меж, як і людська допитливість. І неважливо, чи ви досвідчений науковець, чи як маленький Макарчик, який уперше торкаєтеся окуляра телескопа, — у нашому колі є місце для кожного, чиє серце б'ється в ритмі космосу.
Засідання гуртка в 2025 році