06/12/2025

Це свято, яке з нами кожного дня. 

Кожної хвилини. 

Коли моніторингові канали пишуть: «Тривога! Шахед курсом на Пітомник... Більше не відстежується» або «Ціль приземлили»... ми всі знаємо, кому треба вклонитися в цю мить.

Кожного дня о 9-й ранку б’є метроном. І ми зупиняємося. Щоб згадати і вклонитися…

Сьогодні це більше, ніж свято. Це наше буття, це наша молитва. Бо там, на лінії фронту — не якась армія з книжок або газет. Там — наші брати, друзі, батьки. І що найболючіше, там — наші діти. Діти, які тримають фронт, щоб моя родина, ХАІ, Харків, Україна сьогодні зустріли новий ранок.

Вони тримають стрій попри все. Попри нестерпний холод, попри залитий водою окоп, попри ворожі дрони й тритонні КАБи, про які ми читали лише у страшних спогадах про фашистів і Брестську фортецю... 

Попри біль, попри рани, попри те, що на тебе суне нескінченна орда озвірілих, які вже давно втратили право зватися людьми…

Саме тому будь-який наш допис, будь-який виступ, будь-яка розмова зараз закінчується єдиною вірною, справедливою зв’язкою: «Слава ЗСУ!» — і далі — «Слава Україні!». 

І жодна адекватна людина зараз не спитає — чому так. Тому що ТІЛЬКИ ТАК. Сьогодні. Завтра. І на покоління вперед. Доки буде вставати сонце над Україною.

З Днем Збройних Сил, друзі!

Всі, хто зараз на фронті — хай вас береже Бог. 

Хто проходить лікування — нехай Господь дарує вам швидке одуження. 

Ті, хто в полоні — знайте, ми пам’ятаємо кожного з вас, молимось за вас і чекаємо на ваше повернення додому.

А тим, хто молиться за нас із неба... 

Ви навіки в наших серцях. Ви — наша пам’ять і частина кожного з нас. Доки ми живі. Доки буде вставати сонце над Україною.

Слава Збройним Силам України! 

Слава Україні!