24/02/2025
Сьогодні день, коли життя кожного з нас назавжди розділилося на «до та після».
Скільки буде дихати покоління тих, хто пережив цей день, воно завжди буде говорити – «це було ще до 24 лютого…» Навіть ті, хто в цей день ще лежав у колисці.
Часто згадую цей ранок і знаю, що в кожного, хто пережив 24, є своя історія. Сьогодні кожен згадає себе. Згадає, як прокинувся від гуркоту розривів, або від телефонного дзвінка від рідних… Як не хотілося вірити тому, що ти бачиш на власні очі. Як палав горизонт, а безперервна канонада з темряви невідворотною хвилею котилася на Харків. Як кожна хвилина цього першого дня здавалася роком. Як врешті сіло сонце і ніхто не знав, що буде з ним та його рідними наступного дня…
Минуло три роки. Ми вистояли. Ми стримали цей перший удар, а за ним ще безліч інших. Сплюнули кров з розбитих губ, перев’язали пошматоване тіло і стали до бою. Наша Україна почала битися.
Я пам’ятаю черги біля військкоматів. На все життя запам’ятав наш танк, який у перші дні їхав по вулиці Шевченка, танкіста на броні і очі людей, які проводжали його. Всі розуміли – він йшов прямо у бій, бо ворог був вже тут, 10 хвилин, на Окружній.
Рев ворожих літаків над Харковом, перші бомби, перші ракети і прапор на найвищому флагштоці біля Благовіщенського собору. Це врізалось у пам’ять. Його било на морозному вітру над спорожнілим містом. Він був, як прапор над фортецею, до якої підступив і яку нещадно нищив лютий ворог. Але фортеця не схилилася і не стала на коліна. Фортеця билася. І ця фортеця на віки вічні – це наш рідний Харків. Місто-герой на всі сто. І ніхто за ці три роки жодного разу не піддав це сумніву.
Сьогодні я зайду в ХАІ. Пройду повз місця, де перед Головною прохідною у квітні 2022–го під ворожим обстрілом загинув наш колега. Зупинюсь перед меморіалом і тихо помолюся за 57 студентів, викладачів та випускників ХАІ, які три роки тому, як і я, зустріли той страшний ранок. Тоді ще живі… Пробитий уламком вказівник біля Літакобудівного, дерев’яні вікна 307-ї, розтрощений басейн і посічена уламками стіна Головного корпусу… Понад 200 влучань за три роки.
24 лютого 2022 року ми цього ще не знали. «Найдовший день нашого життя. Найважчий день нашої новітньої історії. Ми прокинулися рано й відтоді не засинаємо…» - за рік скаже Президент.
24 лютого, що тягнеться третій рік.
Але за лютим йде весна. І вона обов’язково настане.
Слава всім хто вистояв, хто бився, хто зберіг Країну!
Слава незламному Харкову!
Слава Україні!
В.о ректора ХАІ Олексій ЛИТВИНОВ