10/03/2025
Ізюм… У 2022 році це слово стало справжнім символом людського горя і нечуваної трагедії. Восени, після звільнення Харківщини, відкрилася правда про настільки жахливі події, що на покоління вперед Ізюм буде таким же страшним синонімом болю і надлюдської жорстокості, як Буча та Ірпінь…
І як у Бучі є вулиця Яблунська, страшні кадри з якої обійшли весь світ, так і в Ізюмі є будинок на Першотравневій, 2. Це місто назвали братською могилою…
9 березня о 9:00 ранку окупанти вдарили по п’ятиповерхівці. Від страшного удару було повністю зруйновано два під'їзди – 40 квартир… Число загиблих остаточно невідоме. Називають цифру від 46 до 50… Місцеві кажуть – 56…
Кілька діб з-під завалів кричали люди. Страшна історія 33-річного програміста Сергія Штанька, який сидів поруч із мамою, що добу помирала під плитами, – неможливо слухати нормальній людині, бо вона просто збожеволіє…
У підвалі під другим і третім під’їздами, які обвалилися, ховалися люди – там вижила тільки одна жінка. Але її заблокувало плитами: затисло руку. Відрізати руку живій людині не змогли… Не вистачало духу. Через шість днів жінка померла…
Лише через місяць окупанти дозволили почати розбір завалів…
У цьому домі жив Олександр Славгородський, випускник факультету авіаційних двигунів 1981 року. Після ХАІ за розподілом працював за Північним полярним колом, але потім повернувся до рідного міста. Відкрив власну справу – збудував СТО, багато років обіймав керівні посади у дорожній службі Ізюму. Ремонтував шляхи в різних містах України. Асфальтував територію Святогірської лаври, яку вважав своїм «місцем сили». Лагодив дороги на Донеччині і пишався, що відновлює звільнені території Донбасу.
А ще він обожнював небо й літаки, про таких кажуть – хайовець «на всі сто». Кожного року приїздив до альма-матер на День ХАІ, був постійним відвідувачем авіафестивалів на аеродромі Коротич.
23 лютого 2022 року, за день до повномасштабної війни, Олександр востаннє бачився зі своєю донькою Оксаною. Вітав її з річницею весілля. Останній дзвінок був 7 березня. Далі донька не мала жодної звістки про тата і більше місяця намагалася хоч щось з’ясувати про його долю.
Вона не знала, що її рідного дому вже немає. Як немає й більшості сусідів, тіла яких діставали з-під завалів ще кілька місяців...
Лише 22 квітня Оксані повідомили, що знайшли тіло батька…
Донька Оксана: «Мені пощастило, що в мене був такий батько. Він вів зі мною серйозні розмови про життя, давав поради. Він був вимогливий до себе й інших. Був самим собою. Другом, якого більше не буде…»
Олександр Славгородський. Випускник ХАІ. 64 роки.
Світла пам'ять! Вічна пам'ять! Наші сльози і наша молитва…
