28/06/2025

Три роки тому - 26 червня 2022 року - він прийняв свій останній бій.

Так вийшло, що саме з нього почався трагічний і сумний відлік студентів-хайовців, яких забрала ворожа навала 2022-го…

Михайло Куліш. 4-й курс. 1-й факультет. 21 рік…

Допитливі очі. Спокійна усмішка. Окуляри, інтелігентність. Класичний студент. Відмінник. Добрий, веселий, світлий характер. Посмішка і його улюблена фраза для одногрупниць: «Головне, дівчата, щоб у вас усе було добре». Книги, комп’ютер, проєкти. Ще трохи — і магістерська мантія, червоний диплом з відзнакою…

Але точно не війна. Не вогонь. Не смерть…

Звідки в цьому хлопцеві, який з першого дня вторгнення пішов добровольцем, була така сила волі? Такий сталевий характер?..

Вже не відповість ніхто…

Він мріяв будувати літаки. Навчався на легендарній кафедрі проєктування літаків і вертольотів — в тих аудиторіях, де працював сам Олег Антонов. Його бакалаврська робота — «Військово-транспортний літак вантажопідйомністю 80 тонн».

Михайло почав працювати над проєктом ще до вторгнення, а захищав диплом у червні — вже з передової. Диплом. Викладач в Харкові, він — у бліндажі. Але вони розуміли одне одного. Весною 2022-го ХАІ теж накривали прямою наводкою…

Успішний захист, вітання, оплески кафедри. І подальші навчальні плани — «на після війни». Заповітна мрія — повернутися у рідний Літакобудівний корпус, обійняти дівчат з групи і знову посміхнутися: «Головне, дівчата, щоб у вас усе було добре».

Мабуть, саме про це він мріяв того дня після захисту, згортаючи з екрану свій крилатий транспортник на 80 тон… і не знаючи, що за тиждень віддасть своє життя за Україну… 12 жовтня йому б виповнилося 22 роки.

Михайло Куліш. Студент ХАІ. Доброволець. Воїн. Патріот. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» (посмертно).

Світла пам’ять тобі, воїне.

Вічна пам’ять і низький уклін від усього ХАІ.