22/06/2024

22 червня 1941 року. До цієї дати не потрібні коментарі.

Життя нашої країни, життя цілого покоління наших пращурів в цей день назавжди розділилося на до та після…  Бо саме в цей день смерть прийшла на нашу землю.  О 4-й ранку, в неділю, на наступний ранок після випускних вечорів…

Мільйони  щасливих чоловіків, жінок, дітей тоді ще не знали, що доля вже запустила свій страшний відлік. Не знали це й студенти ХАІ. Саме в цю хвилину, коли Ви читаєте цей пост,  83 роки тому сімдесят студентів-добровольців з ХАІ вже стояли у черзі до військкомату.  Через 10 днів до них приєднаються ще сорок шість…

Саме вони підуть на фронт у складі Харківського студентського батальйону (Університет, ХАІ, ХПІ та інші). А через лічені дні вони приймуть перший бій під Білою Церквою…  а для майже 80 відсотків студбатовців -останній бій. Про це у свої книзі «Людина і зброя» згодом напише  студбатовець з Харкова Олесь Гончар.

Тоді 22 червня 1941 року вони ще не знали, що вже у жовтні в Харків увійдуть німецькі війська, а ХАІ буде евакуювано. Що певна частина студентів та викладачів приказом керівництва міста буде залишена для роботи у підпіллі, але у перші дні окупації німці зі списком підпільників підуть точно по адресах...

Що студентку ХАІ Лидію Руденко повісять гитлеровці.  Що студент Леонід Мовчан згорить у танку, коли у 1943-му буде звільніти Київ, а студент ХАІ моряк Олексій Кормич у 1942-му буде битится в оточеному Севастополі та отримає три тяжких поранення…

І, звісно, вони не знали, що через 81 рік на світанку, як і в 1941-му «без оголошення війни», земля України знов здригнеться від ворожого обстрілу,  студенти ХАІ підуть в свій останній бій, а в ХАІ з’явиться ще один монумент загиблим хайовцям…

Всього цього ще ніхто не знає. На дворі 22 червня 1941 року.

І ми, покоління лютого 2022, як ніхто інший розуміє Вас…

Світла Вам пам’ять та низький уклін за те що витримали, за те, що надали нам приклад і не здалися, за те що зберегли Україну. Навіть найвищою ціною. Ціною свого життя…