29/08/2024
Колонна наших хлопців очікує команду, щоб почати рух. В цей день українські війська виходили з оточеного міста по «зеленому коридору», згідно домовленостям на самому високому рівні.
А далі наступило пекло. Попри всі обіцянки - шквальний вогонь з двох сторін по дорозі, де стояла колона знесилених багатоденними боями бійців ЗСУ та добровольців. Колона зірвалася з міста і почалися навперегони зі смертю. Колись про Іловайськ знімуть велике кіно. Але чи зможе навіть самий талановитий режисер або оператор передати весь жах цього смертельного марафону... Ворог бив, як тирі, з насолодженим розстрілюючи дорогу з замаскованих позицій. В цій колоні смертників був наш хайовець офіцер батальйону «Донбас» Володимир Бабенко («Фагот»).
Він бачив, як ворожі снаряди буквально виносили машини з людьми, що мчали перед ним. Вибухи, дим, кров, шматки тіл та металу – все змішалося на цьому відрізку звичайної української дороги, яка віднині і до скінчення часів залишиться символом болі та зради, відваги та сили духу. Ці соняшники вздовж дороги бачили, як ворог хизувався біля згорілої техніка та по-звірячому без жалоби добивав поранених.
Через деякий час по цій дорозі пройде жінка. Вона буде шукати свого 22-річного сина Андрія, бійця 93-ї бригади, що зник безвісти в той страшний день. Ядвіга Лозинська шукає його й сьогодні. Колись весела та життєрадісна студентка ХАІ - в пошуках сина, під вогнем, через лінію фронту пройде пішки майже весь окупований Донбас. Вона опростить сотні свідків, розписавши, хто в якій машині їхав, в якому напрямку, хто був поранений, а хто загинув. Вона буде шукати свою дитину щодня… І так всі довгі 10 років.
Ми не знаємо, хто і як напише історію цієї війни. Але в ній повинна бути вона – випускниця ХАІ Ядвіга Лозинська - материнській символ трагедії Іловайська.
Володимир Бабенко пройде пекло полону. Зараз у лавах Нацгвардії він б’ється за Україну.
Тож, друзі, згадайте сьогодні всіх, хто загинув в тому пеклі. Побратимів Володі та Андрія. І ми віримо та молимося, щоб ті, кого сьогодні рахують «зниклими без вісті», обняли своїх рідних. Бо «найстрашніше – це безвихідь, – говорить Ядвіга – не можна її допустити».
Вічна пам'ять та честь полеглим у боротьбі за свободу України.