Кожен українець із щемом у серці згадує події 24 лютого 2022 року...
Саме в цей день країна прокинулася під звуки війни, від тривожних дзвінків і повідомлень, які змінювали життя назавжди.... Ми завжди будемо пам'ятати відчай і біль, які відчули тоді й досі не можемо описати словами, як і ніколи не знайдемо відповіді на запитання «За що?», яке постало того зловісного ранку чотири роки тому...
Телефони розривалися від сповіщень рідним, друзям, знайомим, колегам — у той момент кожен дорослий відчув найважливіші сенси у своєму житті, а діти й молодь подорослішали за лічені дні, так і не пізнавши повністю безтурботності дитинства та юності. Єдиною розрадою стали тоді благословенні віра, надія і мудрість — такі прості й водночас сильні істини підтримували наш дух: віра в людей і ЗСУ; надія про те, що добро неодмінно переможе зло; мудрість бути згуртованими й підтримувати одне одного, залишатися людьми навіть у найтемніші часи.
Ми, як і чотири роки тому, знаємо, що варто вірити в людей, адже наші військові, рятувальники, працівники комунальних підприємств, лікарі й вчителі щодня доводять нам це своїм прикладом. Любимо ще дужче, висловлюємо почуття палкіше, адже знаємо, що будь-яке слово може стати останнім через смертельну загрозу постійних обстрілів КАБами, ракетами й дронами...
Повномасштабне вторгнення стало болем, який і досі неможливо повністю осягнути словами.
Нас намагаються зламати морально, убивають, прагнучи знищити українську націю, нам погрожують за непокору й прагнення до незалежності... Ми оплакуємо загиблих у цій несправедливій і неправомірній боротьбі... І так само віримо, сповнені надією, любимо й стаємо мудрішими, щоб зберегти наше вільне й мирне майбутнє, а ще уклінно дякуємо всім, хто бореться за нашу свободу!
Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!