Молодший сержант Олексій Андрієнко цього навчального року став першокурсником ХАІ. З 1 вересня — студент заочної форми навчання факультету інтелектуальних систем управління, спеціальність G5.
Але вже 24 вересня — рівно через 24 дні після того, як для першокурсників запалав символічний смолоскип знань, — він поліг у бою.
Віддав життя за мирний ХАІ, за кожного з нас. За те, щоб діти з попереднього посту змогли сісти за парти й наповнити класи дзвінкими голосами; за те, щоб над стадіоном ХАІ знову лунали студентські пісні; за те, щоб університет жив, дихав і продовжував навчати покоління вільних людей.
Олексій Андрієнко — першокурсник ХАІ 2026 року, заочник. Снайпер 2-го відділення снайперів взводу снайперів 3-ї окремої штурмової бригади ЗСУ, 3-го армійського корпусу.
Він прийняв свій останній бій, звільняючи село Ольгівка Ізюмського району на рідній для вишу Харківщині.
Олексій народився 29 березня 1996 року. У 2011 році закінчив 9 класів Вишгородської загальноосвітньої школи №1, а повну загальну середню освіту здобував уже у вечірній школі, поєднуючи навчання з постійною працею. У 2014–2016 роках опанував фах ювеліра в Київському професійному коледжі арт-дизайну. Працював монтажником інтернет-мереж у сфері телекомунікацій, згодом реалізував себе в логістиці та торгівлі електронікою.
Його боротьба за Україну почалася задовго до повномасштабного вторгнення.
Олексій був активним учасником Революції Гідності 2013–2014 років, бійцем сотні «Львівська брама» на вулиці Інститутській. Біля стадіону «Динамо» ім. В. Лобановського дістав своє перше бойове поранення — у ногу.
24 лютого 2022 року, у найчорніший ранок навали, він без вагань стояв біля військкомату. Пішов добровольцем у підрозділ ССО «Азов. Київ», який згодом виріс у легендарну 3-тю окрему штурмову бригаду.
24 травня 2022 року був офіційно прийнятий на військову службу до лав ЗСУ.
Разом із побратимами обороняв Сєвєродонецьк, пройшов найзапекліше пекло Бахмута, вибивав ворога на правобережжі Херсонщини, стримував навалу на Ізюмському напрямку.
Олексій мріяв про мирне життя та чисте небо над Україною. Хотів здобути вищу освіту, розвиватися, дивитися вперед. Влітку вступив до ХАІ.
Його студентство, як і студентство багатьох наших захисників, було в пікселі — замість аудиторій були бліндажі та бойові позиції.
За тиждень для заочників мали розпочатися перші навчальні пари. До своєї першої в житті університетської пари молодший сержант Андрієнко не дожив лічені дні…
24 вересня 2026 року під селом Ольгівка він прийняв свій останній бій…