В ХАІ є знакове фото. Його зробили хайовці в передвоєнний рік. Національний аерокосмічний університет, а далі — злітна смуга Харківського авіазаводу. І головне тут навіть не стільки захопливі краєвиди рідного міста, скільки усвідомлення того, що між літакобудівним корпусом ХАІ і аеродромом ХАЗу — менше кілометра.
Ми навіть не близькі родичі, ми — одна родина. Єдина, дружна авіаційна сім’я, яка народилася близько ста років тому завдяки людям, котрі відкрили для Харкова небо.
Без ХАЗу не було б ХАІ. Це прописна істина, аксіома. ХАЗ дав нам життя, як люблячі батьки дають життя маленькій дитині. ХАЗ дав нам сили, навчив ходити, а потім — літати…
У старовинній хайовській пісні студенти співали про те, як над Лісопарком удень і вночі злітають і сідають сріблясті кораблі. Співали про першокурсника, який захоплено дивиться їм услід і на все життя закохується в небо — як і всі покоління хайовців…
Це саме про літаки ХАЗу, які колись щодня злітали над університетом і махали нам крилом як привіт від творців своїй рідній альма-матер.
Друзі, головне наше бажання — живіть, злітайте, махайте нам крилами! І нехай рев ваших двигунів знову заглушає викладачів на парах. Це ті звуки, на які ми чекаємо, про які ми мріємо.
ХАЗ. Живи. Відроджуйся. Лети.
Слава тим, хто знову розправить крила нашої країни!
Слава Україні!
Героям слава!
Ректор ХАІ Олексій ЛИТВИНОВ
